Чи знали ви, що про Стрий у свій час говорила вся Європа? Точніше, про Маслосоюз,заснований саме тут.
Майбутня молочарська кооперація розпочала свою діяльність при філії товариства «Просвіта» в Стрию, на початку 1900 р., але дата заснування Маслосоюзу як окремої одиниці припадає на 1907 рік.
Головними засновниками та провідниками молочарської кооперації тих часів вважають відомого громадського та кооперативного діяча Євгена Олесницького, священика, композитора і хорового диригента Остапа Нижанківського та греко-католицького священика Лева Горалевича.
Починалася кооперація з молочарень при сільських закупівельно-збутових кооперативах. 1914-го року Маслосоюз об’єднував уже приблизно 100 молочарських спілок, куди селяни щороку здавали 7–7,5 млн. літрів молока. Ця кількість давала приблизно 300 тис. кг масла. На той час молочарська кооперація стала справжнім економічним проривом. Люди отримували за здане молоко добру винагороду і мали можливість будувати хати, вчити дітей — тобто нормально жити на своїй землі навіть за умов чужинського панування.
Повноцінно діяти Маслосоюз почав лише 1924-го року. На той час кооперація об’єднувала 39 молочарень, які виготовляли понад 41,5 тис. кг масла. Завдяки зусиллям нового керівництва вдосконалилася її організаційна структура, вона поповнилася новими кваліфікованими працівниками. Відкривалися нові філії й відділи — у Станіславі, Львові, Перемишлі, там же відкривали фірмові крамниці.
В Стрию починають діяти постійні молочарські курси, які згодом стали постійною однорічною школою. І вона щороку випускала кілька десятків фахівців цієї галузі. Масло від Маслосоюзу Масло було головним продуктом, який виробляли підприємства молочарського союзу.
Існувало чотири категорії (або класи) його якості. Найдорожчим було масло першої категорії — так звані «Знамениті масла». Друга категорія називалася «Дуже добрі масла», третя — «Добрі» і четверта «Погані».
Всі вироби Маслосоюзу продавалися під його фірмовим знаком: довгастий прямокутник, всередині якого між буквами «М» і «С» зображений зелений чотирилисник конюшини.
Розширюючи мережу надання послуг, Маслосоюз із 1937-го року почав відкривати невеликі крамниці-бари, де за помірковану ціну можна було придбати смачні канапки з маслом та різними сирками, посмакувати іншими молочними продуктами, медом, кавою. 1926 рік став для кооперації переломним — Маслосоюз вперше вийшов на європейський ринок, пропонуючи для продажу масло. Зокрема, до Чехо-Словаччини та Австрії поставили перші 48 000 кг.
Виторг активно вкладали у розширення виробництва. Воно ставало сучаснішим, використовувало найновіші досягнення тодішньої науки.
Наприкінці 1938-го року всі молочарські кооперативи мали добре технічне обладнання: 3–5 кімнат, холодильники, тепломіри, сепаратори, криту каналізацію, нарешті — добру воду, перевірену державним бактеріологічним інститутом.
Галицькі селяни, а особливо жителі віддалених сіл, яким важко було добиратися з молоком на ярмарки, охоче вступали до структур Маслосоюзу, бо саме він гарантував збут продукції їхніх домашніх господарств. Маслосоюз упевнено ставав на ноги і почав завойовувати ринки збуту не тільки в краї, а й у Європі: Голландії, Англії, Німеччині, Австрії, Чехо-Словаччині, Данії, Франції, Швейцарії і навіть у Палестині, конкуруючи з місцевими виробниками, що було нелегко.
З другим приходом більшовицького режиму на західноукраїнські землі Маслосоюз ліквідували. Більшість його керівників опинилася в еміграції, де їх ніхто не чекав. Українська молочарська кооперація відновилася лише на короткий час під час Другої світової війни. Вона знов порятувала українців, адже взяла на себе обов’язок робити заготівлю молочних продуктів (так звані контингенти), покладену на селянські господарства.
У 1944 році українська молочарська кооперація, як і весь український кооперативний рух, перестала існувати як самостійний господарський сектор.